У Грузії робітники протистоять двом типам правих
Суботні вибори в Грузії багато хто розглядає як рішення щодо геополітичної орієнтації країни. Для робочих активістів завдання полягає в тому, щоб поставити на порядок денний соціальні питання, стикаючись як з автократією уряду, так і з опозицією, яка ігнорує інтереси трудящих.
«Вони цього офіційно не визнають, але всі знають, що ці хлопці працюють на компанію. І вони надзвичайно агресивні по відношенню до нас, до страйкарів», — пояснює тридцятирічна профспілкова активістка Тамар Ансіані. Вона киває в бік групи чоловіків, які стоять на варті між лінією пікету та її робочим місцем. Усі вони одягнені в чорне, а деякі ще й у масках. Ансіані та її товариші називають їх «зондерами» — це слово, похідне від нацистського терміна «зондеркоманди», означає групи людей у цивільному, найняті для залякування політичних противників.
Це явище не унікальне для Грузії. Під час революції на Майдані в Україні у 2014 році схожі загони, відомі як «тітушки», нападали на антиурядових протестувальників. В Грузії це теж не зовсім новина. Більше десяти років тому, коли неоліберальний про-західний реформатор Міхеїл Саакашвілі придушував протести, зондери були частиною його репресивного арсеналу.
Однак це показує, як мало змінилася політична культура, незважаючи на те, що колишня опозиційна партія «Грузинська мрія» править країною вже дванадцять років. Зондери знову з’явилися на сцені нещодавно. Навесні, під час масових демонстрацій проти так званого закону про іноземних агентів, зондери, підозрювані у зв’язках з владою, били протестувальників під покривом ночі. «Це те саме, що і під час протестів», — каже колега Ансіані та страйкар Каміль Азімові, який був побитий у вересні біля свого дому чоловіками в масках. Він вважає, що напад був спробою залякати його і змусити припинити страйк. Однак використання зондерів для захисту західної корпорації від страйкуючих робітників — це нововведення, що підкреслює те, що приховано за геополітичними кліше, які домінують у публічній дискусії.
У міру наближення парламентських виборів, що відбудуться цієї суботи, вже кілька тижнів Грузія рясніє агітаційними плакатами. На плакатах правлячої партії «Грузинська мрія» мільярдера Бідзини Іванішвілі зображення руйнувань в Україні порівнюються з квітучими міськими пейзажами в Грузії. Вони пропонують вибір: про-західна опозиція, яка, за їхніми словами, прагне війни з Росією, або уряд, що забезпечує мир. Опозиція, значну частину якої до цих пір займає політичний блок нині ув’язненого колишнього президента Саакашвілі, обіцяє інтеграцію Грузії з Заходом, за якою нібито йтимуть свобода і процвітання. Матеріальні труднощі, з якими стикається більшість грузинів, практично не згадуються в офіційній кампанії.
Ініціативи профспілки
Забастовка, в якій Ансіані та її профспілка протистоять анонімним бандитам, триває з липня і є однією з найбільших в сучасній історії Грузії. Роботодавець, про який ідеться, — шведська компанія Evolution Gaming, що надає послуги онлайн-казино клієнтам по всьому світу. Привернута дерегульованою економікою Грузії, низькими зарплатами і, можливо, слабким робітничим рухом, компанія Evolution прийшла до Тбілісі в 2018 році, і з того часу її студія стала одним із найбільших приватних роботодавців у країні.
Частково причиною того, що компанія (або урядові чиновники, які, як підозрює профспілка, мають у ній частку) вдатись до такого відвертого залякування, може бути те, що профспілка «Труд», віце-президенткою якої є Тамар Ансіані і яка протистоїть компанії, — це не звичний для грузинського ландшафту слабкий представник робітників. Навпаки, це одна з кількох нових профспілкових ініціатив, що в останні роки надали грузинському робітничому руху нової воїнственності.
«На відміну від більшості інших профспілок, ми займаємося організацією людей і ведемо боротьбу, і я думаю, це робить нас проблемою в очах уряду», — каже Ансіані, у той час як її товариш, президент профспілки Георгій Діасамідзе, гордо киває. За їхніми словами, боротьба за покращення умов грузинських працівників неминуче має політичний характер. Навесні профспілка активно брала участь в акціях протесту проти урядового закону про іноземних агентів. Уряд стверджує, що цей закон, який вводить суворі аудитні вимоги для будь-якої некомерційної організації, що отримує понад 20 відсотків фінансування з-за кордону, забезпечить необхідну прозорість у зростаючому секторі НУО, фінансованому з-за кордону.
Однак «Труд» бачить у цьому авторитарний захід, що загрожує їхній організації. Оскільки у грузинських працівників ледь вистачає коштів на профспілкові внески, профспілки, організовані на низовому рівні, залежать від солідарності з-за кордону. Те, що «Труд» зміг забезпечити страйкарів юридичною допомогою і встановити намети на лінії пікету біля Evolution, стало можливим завдяки підтримці міжнародних партнерів, таких як UNI Global Union і Конфедерація профспілок Данії.
«Якщо ми захищаємо грузинських працівників від іноземних компаній за підтримки міжнародних партнерів, а уряд бездіє, — то як це робить нас іноземними агентами?» — запитує Діасамідзе. Якби «Труд» погодився з новим законом, від якого вони принципово відмовляються, за словами Ансіані, їм довелося б серед іншого передавати владі особисту інформацію про своїх членів і плановані акції. Намагуючись зупинити, на її думку, авторитарні тенденції правлячої партії, Ансіані планує вперше з початку страйку покинути Тбілісі, щоб проголосувати в своєму рідному місті. «Ці вибори — це вибір грузин: чого вони хочуть — Європи чи Росії», — каже вона.
Може видатися дивним, що вона використовує ту ж геополітичну риторику, що й ліберальна опозиція Грузії, враховуючи її поточну боротьбу з компанією з ЄС. Але сподівання, які вона та її товариші по профспілці пов’язують із поняттям Європи, відрізняються від поглядів лібералів.
Хоча Ансіані й Діасамідзе сподіваються на усунення «Грузинської мрії» від влади, вони також не є прихильниками нинішньої опозиції, враховуючи, що багато її представників і досі дотримуються лібертаріанської ідеології, яка завдала шкоди правам працівників за часів Саакашвілі. «Більшість грузинських політиків справді помиляються щодо Європи, дерегуляції та вільного ринку», — каже Діасамідзе, маючи на увазі як представників правлячої партії, так і опозиції. «Попередній уряд ліквідував інспекцію з охорони праці, заявивши, що вона була корумпована. Але поліція теж була корумпована, і чомусь там вважали достатнім просто реформувати її», — сміється він. «І коли «Грузинська мрія» зрештою відновила це відомство, це було зроблено тільки для того, щоб задовольнити міжнародний тиск», — пояснює він і додає: «З нашої точки зору, Європа означає певну базову регуляцію».
Автократія
Побоювання профспілкових активістів щодо автократичних нахилів «Грузинської мрії» розділяють багато представників грузинської лівої опозиції. «Більше за все нас турбує зростаючий авторитаризм», — каже журналістка Ані Георгадзе. Однак, на думку її колеги Натії Карчиладзе, геополітична термінологія не зовсім підходить для опису проблеми. «Коли ми говоримо про демократію та авторитаризм, насправді мова не про геополітику», — каже вона. Обидві жінки працюють у лівому онлайн-медіа «Маутскебелі», яке висвітлює соціальні проблеми, такі як триваюча забастовка в Evolution. Головний офіс видання розташований на тихій житловій вулиці неподалік від центрального вокзалу Тбілісі, а на його скромних стінах стоїть книжкова полиця з книгами Девіда Гребера і Яніса Варуфакиса.
Як і профспілка Ансіані та Діасамідзе, «Маутскебелі» також підпадає під закон про іноземних агентів, але поки відмовляється його дотримуватися. «Маутскебелі» працює на кошти європейських донорів, таких як фонд Генріха Бьолля, пов’язаний із німецькими «зеленими». Хоча журналісти визнають, що це неідеальне рішення, та оскільки таке фінансування теж накладає певні обмеження, вони вважають його найкращим із доступних варіантів для тих, хто хоче висвітлювати важливі питання.
«Одного разу ми вели переговори з потенційним американським донором, але після того, як ми опублікували кілька постів про Палестину в тій формі, яку вважаємо за потрібне, він зник без пояснень», — згадує Георгадзе. І хоча «Маутскебелі» сподівається зменшити залежність від іноземних грантів за допомогою краудфандингу, це не є життєздатною альтернативою, враховуючи скрутне становище звичайних грузин, чиє життя «Маутскебелі» прагне висвітлювати. Фінансування від грузинських політичних партій чи бізнесу, яким оплачена більша частина грузинських ЗМІ — як провладних, так і опозиційних — означало б значно меншу незалежність, ніж зараз має «Маутскебелі».
Про це свідчить той факт, що, незважаючи на триваючу передвиборну кампанію, деякі з найгостріших соціальних конфліктів у Грузії практично не висвітлюються головними новинними ЗМІ країни. На думку Георгадзе й Карчиладзе, крупний бізнес, такий як Evolution або гірничодобувний гігант Georgian Manganese — «Грузинський марганець», — який став об’єктом багатонедільного голодування сільських жителів з центральної Грузії, чиї домівки руйнуються внаслідок його діяльності, надає можливості для збагачення політиків як з урядового, так і з опозиційного табору. Симптоматично для дефіциту демократії в Грузії те, що ЗМІ, афілійовані з цими партійними та діловими інтересами, не зацікавлені в критичному висвітленні подій.
Але поки домінуючі політичні фракції Грузії в основному ігнорують проблеми трудящих грузин, ліві низові ініціативи намагаються вибудувати нові альянси. Одним із таких прикладів є «Практика» — ініціатива, яка називає себе «кафе робітничого класу», відкрита неподалік від центру Тбілісі в 2022 році. «Усе, що ми мали на старті, — це піч для випікання хліба, яку нам подарував один із прихильників», — згадує Георгій Хасаія. Він сидить у тісній задній кімнаті кафе разом зі своїми товаришами Георгієм Картвелішвілі та Акакі Чікобава. Усі троє — академіки та члени соціалістичного руху «Хма», яке керує «Практикою».
«Ми намагаємося привнести соціалістичну політику в суспільну сферу», — пояснює Хасаія цілі руху. У площині політичної агітації це включає різні кампанії, наприклад, вимогу, щоб держава забезпечувала безкоштовне харчування для школярів. На відміну від грантів з-за кордону, скромне фінансування «Хма» надходить від «Практики».
Кафе наповнене запахом кави та жвавими розмовами, що ведуться переважно молодими відвідувачами. Пропонуючи недорогі напої та їжу для студентів і працівників з обмеженим бюджетом, кафе слугує місцем зустрічі для соціальних рухів і ініціатив, які, попри спільні інтереси, могли б не перетнутися.
Враховуючи брак явно лівих просторів, які могли б сприяти таким зв’язкам, кафе є унікальною інфраструктурою для класової організації. Коли страйкуючі шахтарі з «Грузинського марганцю» приїхали зі своїми вимогами до Тбілісі минулого року, «Практика» надала їм безкоштовне житло під час їхнього перебування в столиці. Подібно до журналістів «Маутскебелі», активісти «Хма» вважають, що видимі лінії розколу в грузинській політиці значною мірою приховують більш фундаментальні класові протиріччя в суспільстві.
Два правих крила
Поки правлячі консерватори та їхні головні про‑західні ліберальні опоненти звинувачують один одного в тому, що вони маріонетки Росії або Заходу відповідно, жодна зі сторін не пропонує виборцям нічого суттєвого в плані економічної чи соціальної політики.
«Парафразуючи вірш [Лоуренса] Ферлінгетті: грузинський політичний клас — це птах з двома правими крилами», — каже Хасаія. На його думку, навіть ті геополітичні зобов’язання, які проголошують ці два «праві крила» — обіцянки «Грузинської мрії» зміцнити національний суверенітет або обіцянка опозиції забезпечити європейське майбутнє — не мають особливого наповнення.
Для активістів «Хма» закон про іноземних агентів є яскравим прикладом. Хоч вони й погоджуються, що деякі великі НУО, фінансовані Заходом, завдали шкідливого впливу на грузинську політику, наприклад через лобіювання проти прогресивного оподаткування, вони впевнені, що такі організації мають ресурси для адаптації до закону або для оплати штрафів, якщо не адаптуються. На їхню думку, саме низові соціальні рухи постраждають найсильніше. За словами Картвелішвілі, саме такі рухи, ймовірно, є справжніми цілями законодавства. «Коли провідні політики „Грузинської мрії“ просували цей закон, вони говорили, що він допоможе виявити агентів, що стоять за нещодавніми протестами проти будівництва гідроелектростанцій, які навіть не є зареєстрованими НУО», — пояснює він. «А так зване іноземне фінансування в таких випадках здебільшого складалося з пожертв грузинських трудових мігрантів у Європі та США», — додає Чікобава.
Вони вважають, що заявлена лібералами антиросійська позиція також нещира. За словами Хасаї, «ця жорстока форма неолібералізму, принесена в Грузію Саакашвілі та його олігархом-союзником Кахою Бендукідзе», була натхненна скоріше російськими архітекторами економічного шокового терапування, введеного в Росії в 1990‑х, ніж західними моделями. «Грузинський капіталізм — це капіталізм по‑російськи», — каже Картвелішвілі. «У той час як ми вимагаємо націоналізації російського капіталу, ліберали не можуть подолати свою ідеологію вільного ринку і зробити те саме», — сміється Хасаія.
І все ж активісти «Хма» також вважають вибори важливими. «Це питання захисту демократії, у сенсі стримування правлячої партії і не допустити, щоб вона перетворилася на цю переможну, авторитарну буржуазію, яка буде ще швидше розширювати капітал», — каже Картвелішвілі.
Хоча вибори можуть стати шансом зупинити подальше погіршення в політиці, жодна з опозиційних партій не обіцяє суттєвих змін для робітників — не кажучи вже про кардинальні зрушення в явно антирабочому статус‑кво Грузії.
Однак для «Хма» та інших, хто сподівається на післявиборну реальність, яка дозволить будувати лівий рух, є деякі обнадійливі ознаки змін. «Багато молодих людей починають більше цікавитися соціалістичними ідеями», — каже Хасаія. «Навіть деякі з тих, хто навчається в приватному університеті, заснованому [Кахою] Бендукідзе, батьком грузинського неолібералізму, слідуючи здоровому глузду, тягнуться до прогресивної політики», — сміється Картвелішвілі.
Більше того, принаймні одна з кампаній «Хма» змогла проникнути в поточну виборчу кампанію. «Майже кожна партія включила у свої програми обіцянку безкоштовного шкільного харчування», — каже Хасаія, який переконаний, що це сталося завдяки агітації «Хма». Хоч активісти визнають, що їм ніяково бачити, як політики підхоплюють цю вимогу, вони вітають це як зміну порівняно зі звичним станом речей, коли завжди вимагають лише того, щоб ситуація не погіршувалася. «Ми переконали значну частину людей, що це добра ідея, що вона працюватиме і допоможе їм у повсякденному житті. Ми виграли цю битву», — каже Хасаія.
Незалежно від результату виборів, наполегливість трудових і соціальних рухів залишатиметься ключовим чинником у боротьбі за інше, більш справедливе майбутнє Грузії. А для Тамар Ансіані та її страйкарських колег їхня боротьба триватиме доти, поки вимоги не будуть виконані. Профспілка підкреслила свою рішучість на початку жовтня, коли привезла до лінії пікету трейлер як додаткове укриття для страйкарів. «Звісно, зима наближається, але ми залишимося тут, незважаючи ні на що», — впевнено заявляє Ансіані.
Оригінал статті: https://jacobin.com/2024/10/georgia-labor-elections-repression-europe
Від редакції:
Ця стаття про вибори в Грузії, тим не менш вона актуальна і для Росії. У нас теж є два праві крила, тільки одне з них зламане або радше відірване. Опозиція в Росії фактично знищена, як і можливості для низових ініціатив, соціальних рухів і реальних незалежних профспілок.
Наслідок цього — челобитні як єдиний спосіб протесту в останні роки. Крок праворуч, крок ліворуч, несанкціонована акція або навіть пост у соціальних мережах — і ти у в’язниці.
У країні встановлено диктаторський режим. Тому на порядку денному не комуністична чи анархо-комуністична революція, а банально створення можливостей для громадської і політичної боротьби. Для розвитку робітничого руху нам потрібна демократія, навіть якщо виявиться, що вона має два праві крила.